Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла!

Як хочеться, щоб світлий день настав!

Щоб Україна в мирі зажила

І щоб ніхто нікого не вбивав!

                                     Марія Зубрій

Шлях до себе

Запитаєш, чому топчусь на місці? Не переймайся! Шукаю шляху. До себе. Невпевнено, але невпинно, крок за кроком… Часто спотикаючись, як сліпий у темряві…

Та чим далі, тим більш лабіринтів. Може, повернути назад? Бо ж  легше пояснити чужий учинок, аніж свій. Чи не так? Адже всі твердять, що збоку видніше… Хай розкажуть і мені, куди я йду і чому. А я послухаю… Або вдаватиму, що чую їх. Для них головне – щоб я слухала. Для мене – почути  ЩОСЬ СВІТЛЕ. Бо й світлотінь для себе обираю лиш я сама.

Кажете, що надмір світла породжує сліпоту? А хто визначив міру? Усе відносно… І на сонці є плями…Одне беззаперечно: показуй зрячому, говори тому, хто має здатність не слухати – почути! І не впасти від почутого, а злетіти. Високо… Душею… До світла…

Закидаєте, літаю? Радите приземлитись…Зійти зі своєї орбіти? А що далі? На щастя, навіть не всі метеори стають метеоритами… Та й нащо зайвий непотріб на Землі, хоч він і з Всесвіту?

Як часом страшно бути самотньою в натовпі! Не чують – боляче. Не можуть почути – страшно! Кожен зациклився на своїй орбіті. Для одних її визначають статки, для інших – соціальний статус..,  і лише для когось – честь. Не показна, яку бачать усі, а та, що перед самим собою і Господом.

Шукаю продовження шляху… І світла. Ще і ще…  Беззаперечно, воно є. То незгасиме світло, що яскраво палахкотить любов’ю запаленої мною нової зірки-життя. І допоки слідкуватиму за її орбітою, я не загублюсь у найскладнішому лабіринті!

Як і будь-який шлях, його осяватимуть зірки мого кохання, вірності, материнської любові, натхнення, відданості… І яким би той шлях не був, – він мій.  Я мушу пройти його – хай іноді наосліп, навпомацки, але чесно й достойно. Головне – не втратити по дорозі себе, ЗАЛИШИТИСЬ СОБОЮ.
                                                                               В.Федюрко

                                                                                                                              

          

Притча про мудрість життя

            Якось професор філософії під час своєї лекції взяв п'ятилітрову скляну банку й наповнив її каменями, кожний з яких був не менше трьох сантиметрів у діаметрі. Після чого запитав студентів, чи повна банка?
           Усі відповіли: так, повна.
           Тоді він відкрив банку горошку й висипав її вміст у більшу банку. Горошок зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів, чи повна банка?
           Усі відповіли: так.
          Тоді він узяв коробку з піском і висипав її в банку. Природно, пісок зайняв повністю існуюче вільне місце.
          У черговий раз професор запитав студентів, чи повна банка? Відповіли: так, і цього разу, однозначно, вона повна.
         Тоді  він дістав склянку із водою й вилив її в банку до останньої краплі, розмочуючи пісок.
          Студенти засміялися.
         - А зараз я хочу, щоб ви зрозуміли, що банка - це ваше життя. Камені - це найважливіші речі вашого життя: родина, здоров'я, друзі, діти - все те, що необхідно, щоб ваше життя залишалося повним навіть у випадку, якщо все інше втратиться. Горошок - це речі, які особисто для вас стали важливими: робота, дім, автомобіль. Пісок - це все інше, дрібниці.
          Якщо спочатку наповнити банку піском, не залишиться місця, де могли б розміститися горошок і камені. І також у вашому житті, якщо витрачати увесь час і всю енергію на дрібниці, не залишається місця для найважливіших речей. Займайтеся тим, що вам приносить щастя: грайте з вашими дітьми, приділяйте час дружинам, зустрічайтеся із друзями. Завжди буде ще час, щоб попрацювати, зайнятися прибиранням будинку, полагодити й помити автомобіль. Займайтеся, насамперед, каменями, тобто найважливішими речами в житті; визначите ваші пріоритети: інше - це тільки пісок.
          Тоді одна студентка запитала професора, яке значення має вода?
           Професор посміхнувся.

         - Я радий, що ви запитали мене про це. Я це зробив для того, щоб довести вам, що, як би не було ваше життя зайняте, завжди є трохи місця для дозвілля.  

Жінка щаслива сім’єю

Жінка щаслива сім’єю.
Тим, що вона є кохана,
Тим, що в родині із нею
Сонце встає вранці рано.
Жінка щаслива в коханні
І у дитячій любові.
Адже без цього є марні
Будні й години святкові.
Жінка щаслива душею,
Тим, що вона – берегиня.
Серце жіноче безмежне:
Сповнене ласки й терпіння.
Жінка щаслива і люба
Навіть в рутинності справ,
Лише коли її іменем,
Хтось свою мрію назвав.

          Марина Кузьменко

Гордість класу

Словникова робота в групах