Культура мовлення вчителя

Важливими характеристиками культури мовлення є правильність, змістовність, доречність, достатність, логічність, точність, ясність, стислість, простота та емоційна виразність, образність, барвистість, чистота, емоційність. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, уникнення вульгаризмів, провінціалізмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів і психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою — необхідні елементи мовної культури вчителя.

 Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки:

— правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам. Еталоном правильності слугують норми, правила вимови, наголошування, словозміни, слововживання, орфографічні правила у писемному мовленні тощо. Завдяки цьому реалізується інформаційно-інформативна функція мовлення, здійснюється цілеспрямований вплив на свідомість людини. Формування правильності забезпечують тренінги (вправи), робота зі словниками, спеціальною лінгвістичною літературою, написання текстів, слухання й аналіз правильного мовлення;

— різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6—9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення; стилістично обґрунтоване використання словосполучень і речень; активне мислення; постійне удосконалення і збагачення мовлення. Важливо, щоб вона була притаманна лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівням мови вчителя. Це допоможе йому індивідуалізувати своє мовлення, реалізувати свою мовленнєву культуру, досягти бажаного рівня сприйняття і розуміння своїх висловлювань;

— виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації. Цій меті слугують засоби художньої виразності (порівняння, епітети, метафори); фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, темп мовлення, дикція); приказки, прислів'я, цитати, афоризми, крилаті слова і вирази; нелітературні форми національної мови (територіальні, соціальні діалекти, просторіччя); синтаксичні фігури (звертання, риторичне запитання, інверсія, градація, повтор, період). Виразність розвивається на основі тренінгів, власної творчості, спостережень за мовленням різних соціальних груп, аналітичного читання художньої літератури тощо. Завдяки їй здійснюється вплив на почуття аудиторії;
— ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає ("Хто ясно мислить, той ясно викладає”). Вона забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті. Ясності мовлення сприяють чітка дикція, логічне і фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений темп, спокійний і ввічливий тон. Неясність мовлення є наслідком порушення мовцем норм літературної мови, перенасиченості мовлення термінами, іноземними словами, індивідуального слововживання. Досягненню ясності мовлення сприяє цілеспрямований процес спілкування: чим частіше педагог є учасником комунікації, тим більше уваги приділяє мовленню, його ясності, від якої залежать досягнення комунікативної мети, задоволення від спілкування;

— точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації. Вона передбачає ретельний вибір жанру текстів, умов, середовища, колориту спілкування і залежить від культурно-освітнього рівня мовців, їх знання предмета мовлення, від установки мовця (вигідно чи невигідно називати речі своїми іменами), активного словникового запасу, вибору слова чи вислову, уміння зіставляти слово і предмет, річ, ознаку, явище. Виявляється точність мовлення вчителя у використанні слів відповідно до їх мовних значень, що сприяє виробленню в нього звички називати речі своїми іменами. Розвивається вона в процесі роботи зі словниками, навчальною, науковою літературою, аналізу власного і чужого мовлення тощо, без чого неможливе оволодіння мовою і мовленнєвими навичками;

— нормативність: відповідність системі мови, її законам. Це не відгороджує мовлення вчителя від розкриття нових семантико-стилістичних можливостей, уточнювань контексту, що увиразнюють його висловлювання. Одночасно вчитель має дбати про стильову і стилістичну єдність, вмотивоване використання форм з іншого стилю;

— чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень. Забезпечується вона системою установок, мовною грамотністю, мовним чуттям учителя;

— стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;

— доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється. Вона відточує, шліфує мовне чуття педагога, допомагає ефективно управляти поведінкою аудиторії (встановлювати контакт, збуджувати і підтримувати інтерес до спілкування, нейтралізовувати роздратування, викликати почуття симпатії, розкутість тощо). Комунікативна доцільність є основою соціолінгвістичних норм мовлення (доцільність уживання мовних засобів за різних соціальних умов: мовець добирає формули мовленнєвого етикету відповідно до соціального статусу співрозмовника) і прагматичних (правила спілкування: вміння почати й закінчити розмову; тактика спілкування: вміння перефразувати вислів, заповнити паузу). Цаприклад, звертання із порушенням соціолінгвістичної норми може спричинити негативніші наслідки, ніж граматична чи лексична помилка. Тривалі паузи, незавершені речення, незв'язність мовлення (відсутність прагматичних умінь) знижують інтерес слухачів. Залежно від комунікативної сфери розрізняють контекстну доцільність (єдність змісту і форми вислову, гармонійне поєднання загальної тональності, слів, інтонації, структури речень), ситуативну (вияв різних форм увічливості) і стильову (вибір мовленнєвих засобів відповідно до функціонального призначення стилів мовлення);

— логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту). Важливими умовами логічності є: уникнення невиправданого повторення спільнокореневих слів (тавтології), зайвих слів (плеоназм); чіткість у побудові ускладнених речень, оскільки нечіткість і заплутаність висловлювань свідчать про заплутаність думок);

— варіативність, взаємозамінюваність мовленнєвих варіантів. Послуговуватися ними можна лише в межах літературної норми;

— варіантність, тобто рівнозначна змога користуватися будь-яким варіантом нормативних мовленнєвих засобів;

— простота (природність, відсутність пишномовності). Часто надмірно ускладненою, неприродною фразою прикривають відсутність змісту у словах;

— естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення). Досягається вона завдяки вправам з риторики. Важливо, щоб у слухачів красиві фрази поєднувалися з глибоким і конкретним змістом;

— багатство (розмаїття використовуваних слів). Чим більше різноманітних і розрізнюваних свідомістю слухача мовних знаків, їх ознак припадає на "мовленнєвий простір”, тим мовлення багатше і цікавіше;

— актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів, прикладів, образів;

— конкретність: насиченість мовлення прикладами, статистичними даними, конкретизація фактів;

— належний теоретичний рівень: оснащення мовлення актуальними відомостями із філософії, соціології, психології, економіки тощо;

— практична спрямованість: зв'язок змісту мовлення з практикою, прикладна значущість теоретичного викладу.

 Структурними особливостями мовлення вчителя є:

 а) тривалість мовлення. Вона залежить від його жанрової належності (урок, бесіда, доповідь, повідомлення, лекція, мітингова промова та ін.) і визначається тим, хто говорить, на основі комунікативної інтенції (спрямованості), теми і ситуації спілкування;

 б) горизонтальне членування — розміщення всіх частин виступу, змісту занять, організація матеріалу за певною системою, що створює відчуття логічної стрункості і динамічності мовлення, допомагає спрямовувати думку аудиторії в потрібне русло;

 в) вертикальне членування — підпорядкованість частин тексту за значущістю. Йдеться про те, що окремі підтеми головної частини включають певну кількість смислових сегментів, які з різною ефективністю доносять інформацію до адресата;

 г) використання тропів — вживання слів і висловів у переносному значенні, коли у свідомості промовця і слухачів їх пряме і переносне значення є найважливішим засобом створення виразності мовлення під час публічного виступу (використання оратором метафор, порівнянь, метонімії, іронії, парадоксу та ін.);

 ґ) використання риторичних фігур. Це підсилює виразність, експресивність мовлення, силу його впливу на адресата, чому сприяє і вживання особливих синтаксичних конструкцій: антитези, градації, повтору, анафори, епіфори, паралелізму, риторичного звертання та ін.

 Зразкове мовне оформлення мовлення пов'язане з дотриманням орфоепічних, акцентологічних, морфологічних, синтаксичних норм і використанням відповідних ритміко-інтонаційних моделей. Інтонаційне оформлення мовлення передає найтонші смислові й емоційні відтінки висловлювань, відображає стан і настрій промовця, його ставлення до предмета повідомлення і до слухачів. Прагматична спрямованість мовлення, його впливовий ефект обумовлюються професійними навичками і вміннями, якими повинен володіти вчитель, щоб привернути увагу учнів, зацікавити, переконати й спонукати їх до певних дій.

 Теоретичною основою культури мовлення є пізнання й осмислення мовних норм, особливостей функціонування стилів літературної мови, усвідомлення взаємозв'язків системи мови, структури мовлення й екстралінгвістичних структур; практичною — систематична увага мовця до мови і рівня власного мовлення, прагнення досягти мовленнєвої майстерності.

 Досягти високого рівня культури мовлення неможливо без високої лінгвістичної свідомості носія мови, любові до мови, постійної потреби аналізувати, удосконалювати, шліфувати власне мовлення. Необхідно вдумливо читати твори майстрів різних стилів, добре оволодіти мовними нормами, стежити за їх змінами, не допускати змішування мовних явищ, проявів інтерференції (використання елементів різних мов); критично ставитися до написаного і мовленого слова, не йти за "модними” тенденціями у вживанні іншомовних слів, жаргонізмів-кліше (стійких сполучень, що використовуються в певних ситуаціях), термінологізмів, "телеграфного” стилю мовлення, нарочитої спрощеності тощо.

 Високий рівень культури мовлення вчителя забезпечується його організаторськими вміннями (організувати процес спілкування, враховуючи ситуацію, мотив і мету спілкування, правильно розуміючи партнера; викликати і підтримувати інтерес до спілкування, поступово досягаючи своєї мети), інформативними (викласти інформацію в монологічній або діалогічній формі доступними для адресата лексичними засобами, синтаксичним, інтонаційним оформленням); перцептивними (словом і ділом впливати на партнерів, переконувати їх, схиляти на свій бік); контрольно-стимулюючими (оцінювати діяльність співрозмовника на кожному етапі спілкування у такій формі, підсилювати його прагнення до подальшого спілкування, аналізувати власну мовленнєву діяльність) та ін.

 Культура мовлення вчителя є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі. Учителі, які не володіють мовленням на належному рівні, не можуть бути задоволеними собою, що негативно позначається на їхній поведінці, професійній діяльності, навіть приватному житті.

Оповідання

Подарунок на День закоханих                           Федюрко Артем

Дівчата вже добру годину збиралися на дискотеку. Що вдягнути? Які парфуми вибрати? Яку зачіску зробити? Чи варто знову бути «однаковими»? Їм, п’ятнадцятирічним, уже трохи набридло, коли їх плутали. Хоч до цих пір вони обидві повертались, коли їх кликали. Бо й звали їх майже однаково  –Марина й Марія.                  

         Іноді бувало, що вони навіть на уроці відповідали одна за одну: поміняються місцями за партою, а того ніхто й не помітить. Учителі так і не навчилися їх розпізнавати зовні. Та й не дивно: обоє худорляві, однакового зросту, рудоволосі, очі – великі, зеленкуваті, трохи замріяні. Навіть сміялись однаково! Це дівчат спочатку тішило, а ось тепер…     

         Максим з’явився в їхньому класі зовсім недавно. Його батьки – військові, тому й доводилося часто переїздити з місця на місце. Хлопець одразу закохав у себе майже всіх дівчат-однокласниць. Зовні він мало чим вирізнявся серед хлопців, але щось у ньому було таке, що, як магніт, притягувало дівчат. Він умів не просто зробити комплімент чи подати руку на сходах. А завжди робив це щиро, не «на публіку». І говорив, і посміхався якось особливо, хоч у навчанні, як казали вчителі, «зірок з неба не хапав».   

         Дівчата намагалися всіляко привернути увагу Максима: хто новими чобітками чи міні-спідничкою, хто наймоднішою сумочкою чи парфумами «на замовлення». Та він їх ніби не помічав, був однаково тактовний з усіма.

         Так думала й Марійка. Та вчора, коли закінчились уроки і майже всі розбіглись із класу, Максим несміливо підійшов до неї і тихо запитав:

– Ти прийдеш завтра на дискотеку?

Дівчина розгубилася. Вона думала про це. Але вирішила, що не піде. Кожного разу, як Марійка з сестрою ходили в п’ятницю на танці, їх запрошували хлопці, але не називали по імені, боячись помилитись. Чи саме її хоче запросити Максим? «Мабуть, – подумала вона, – спитав так собі, аби спитати…»

– Я ще не знаю… – Марійка трохи помовчала, а потім наважилась і випалила: – А ти мене ні з ким не плутаєш?

Він подивився якось образливо, ніби вона його недооцінює. Та вмить образа поступилася місцем пустотливим бісикам, і дівчина зрозуміла, що Максим аж ніяк не помилився.

 – Це тобі, – на долоні хлопця лежали сережки. Він учора довго ходив крамницями, вибираючи подарунок до Дня закоханих. На золоті грошей не вистачило, а так хотілося зробити їй приємність! Купив недорогі, але оригінальні: амурчик зі стрілою цілився просто в серце…

І ось сьогодні, збираючись на дискотеку, вона довго крутилася перед дзеркалом, приміряючи вбрання. Хотілось одягнутися вишукано, зі смаком, адже Максим, мабуть, запросить її на танець. Та все ж зупинилась на джинсах (надворі був мороз і вітер) і теплому білому светрі. Марина, беручи приклад зі «старшої» сестрички (вони народилися з різницею в сімнадцять хвилин!), теж одягнулася тепло. Останній штрих – косметика і біжутерія. Дівчата мали  багатий вибір, бо ж мама з бабусею часто дарували їм якісь дрібнички, тому намагалися бодай у цьому не повторюватися. Проте чомусь завжди так виходило, що, виходячи «в люди», були дзеркальним відображенням  одна одної.

         Марійка взяла з шухляди подаровані сережки з амурчиком і підійшла до дзеркала. Вона хотіла, щоб Максим не помилився і не переплутав її з сестрою, адже він не може їх не  помітити! Зібрала волосся в тугий «хвіст» і…

         – У тебе нові сережки? Дай подивитись! – Марина вже тримала другого амурчика в руках. Ще мить – і стріла вже коливалась біля її вушка. – Коли це ти встигла купити? Чи тобі подарували? Дивись, як мені гарно в них! Можна я їх вдягну сьогодні? Ну, будь ласка, будь ласочка!!!

         Марійка не знала, що й сказати. Розповісти все – якось не було бажання, відмовити сестричці – розсердиться, скаже, що пожаліла. До того ж Марія помічала, як її «молодшенька» поглядає в бік Максима. От тільки подарунок він зробив їй, а не Марині.

Чому завжди так буває? Вона вже начиталася книжок про «любовні трикутники» і добре знає, що нічого гарного з того не буде. Тому й сказала:

– Бери, якщо тобі так хочеться, – вирішила, що Максим не зрозуміє, хто є хто. Він був добрий хлопець, уважний, але ж може й помилитись! Та й сказати, що він їй дуже подобається, було б зарано…

На дискотеці було людно: мабуть, тому, що наближався День Святого Валентина. Дівчата стояли гуртами, про щось весело перегукуючись, бо музика лунала так, ніби намагалась розірвати динаміки. Сміливіші вже  розважались на повну: веселі хлопці і розкуті дівчата жваво рухалися в такт модної мелодії.

Максим стояв осторонь із кількома однокласниками й час від часу кидав погляд на двері. Чому її так довго нема? Чи, може, взагалі не прийде?

Аж ось, нарешті, й сестрички! Він не міг розгледіти, хто з них Марійка, бо дівчата накинули на голову капюшони, і тому одні носики виглядали з хутра. Вони пройшли до роздягальні, а потім приєдналися до гурту знайомих. Максим бачив, як виблискували амурчики у вухах однієї з сестричок, проте не поспішав: нехай трохи зігріються, а потім і він підійде.

Дівчата не довго сумували. Вони про щось перемовились і разом з іншими влилися в коло танцюючих.

Через кілька швидких мелодій полинули ліричні звуки вальсу. Максим, не роздумуючи, попрямував у бік сестричок, які і в танці трималися поруч, а тепер, ніби на когось чекаючи, стояли осторонь. Він бачив, як одна з них безтурботно про щось говорила і звабливі амурчики раз у раз націлювались стрілами на нього, а інша чомусь ховала погляд,  розглядаючи пари, що вже кружляли на майданчику. Максим на мить зупинився. Або він чогось не розуміє, або ж амурчики вирішили з ним пожартувати! Сережки, подаровані ним, опинились у вушках Марини… Чому? Марійці не сподобався подарунок? То могла б і не брати, він би зрозумів. Але ж, коли дарував, бачив, як вдячно заясніли її очі!

Максим рішуче подолав останні кроки, що розділяли їх.

– Потанцюємо? – він простягнув руку Марійці, хоч та й не наважувалася звести на хлопця очі.

Вони закружляли в такт мелодії. Її холодна рука ледь торкалась його долоні, що, ніби пекельний вогонь, пропалювала наскрізь. Мовчали. І це мовчання кричало поглядом Максима: «Чому?!» Вона розуміла, як глибоко помилялась, коли думала, що він не помітить підміни. Але вже є, як є. Не мала найменшого бажання щось пояснювати чи виправдовуватись. Вона ж хотіла як краще… Краще? Кому? Їй? Максимові? Чи сестричці, яку любила понад усе на світі?

А мелодія все не закінчувалась. Дівчина не могла дочекатись, доки стихнуть звуки вальсу. Тільки б швидше! На останніх акордах вона все ж почула, як Максим прошепотів їй на вушко:

 – Тобі не сподобався мій подарунок? Я куплю тобі інші, золоті…

Червона, як мак, Марійка ладна була з сорому провалитися крізь землю. Як він міг так подумати про неї?!

–       Ти не зрозумієш… Вона тебе обожнює…

–       А ти?

–       Не знаю… Чесно. Я ще не знаю…

–       А я терплячий. Чекатиму…

Нарешті музика стихла, і Максим провів її до Марини, яка не зводила з них погляду. У її очах стояв пекучий біль і сльози…

Після дискотеки дівчата разом поверталися додому. Марина бачила, як небо плакало зорями, а Марійка загадувала бажання…

Культура мовлення

Завдання з культури мовлення

(з робіт випускників)

1. У нього не було жодної скирти хліба.

2. Колись одна дуже доросла людина сказала…

3. Кожна людина має свою крапку зору.

4. З Т.Г.Шевченка брали приклад багато письменників: І.Франко, Леся Українка, П.Тичина. Багато з них живуть й досі.

5. Більшість дівчат чекають весілля.

6. Люди повинні пам’ятати своїх предків: дідусей і бабусей.

7. Друкописи не горять.

8. Мені подобається Наталка Полтавка своїми внутренностями і тим, що вона ходила без штанів (бо зараз не розберешся, де чоловік, а де жінка: усі в штанах ходять).

9. Сильний духом, але тендітний твір О.Гончара «Собор»…

10. Духовна спадщина спорожняється.

11. Усі бридкі почуття лилися з вуст письменника, з’являлися на папері з-під руки письменника.

13. Така людина повинна стати примірником для сьогоднішніх поколінників.

14. Дивлячись одним оком у минуле, а другим у майбутнє, ми можемо попередити велику кількість помилок.

15. У тебе є хист стати спортсменом або слюсарем гуманітарного чи математичного напрямку.

16. Наша нація обездуховлюється.